Сьогодні, звісно, топ-тема - законопроект про олігархів. Цікаво, звісно, спостерігати за тим, як чимала група політичних діячів та інших "публічних осіб" влаштували щодо цього документу справжню істерику. При цьому, ця істерика має дві складові: законопроект неправильний, безграмотний, не буде діяти та працювати; законопроект тоталітарний, придушує права і свободи, створює диктатуру і т.д. При цьому, обидві ці думки існують у багатьох паралельно.
У деяких відомих політичних партіях уже стурбовані, що цей законопроект - саме проти них, хоча, підозрюю, що вони такі не одні.
Звісно, сама ідея унормування феномену "олігархів" буде викликати у багатьох подив, бо це, зрозуміло, не якійсь правовий інститут, а просто відображення у одному терміні комплексу суспільних відносин, що склалися у пострадянській Україні.
Пов'язані ці відносини були з вакуумом, що утворився у суспільстві після падіння раднського тоталітаризму, який, як відомо, контролював у суспільстві все. І от режим зник, але всі його породження не зникли. Були гіганти радянської економіки, які цілком можна було приватизувати і використовувати, але для цього треба було мати "політичний дах" та серйозну медіа-підтримку. Так і виникали наші олігархи - люди, що володіли усім, не роблячи для цього нічого.
Звісно, це не тому, що вони такі "погані". Ні, просто вони опинилися у потрібний час та у потрібному місці. І це не стільки про них, скільки про наше маргіналізоване суспільство без серйозного середнього класу, яке охоче споживало олігархічні медіа-продукти та продавало голоси на виборах.
Тому, звісно, олігархів як таких жоден закон не ліквідує "як клас", бо зробити це може лише реальна модернізація нашого суспільства, але комусь закон цілком може "спортити" нерви.
Наприклад, згідно до запропонованих норм, якщо з олігархами контактуватиме будь-хто з вищих посадових осіб, депутатів, суддів, правоохоронців, вищих військових, то такі контакти підлягатимуть обов'язковому декларуванню. А це вже цікаво, бо ясно, що таких контактів у багатьох набереться чимало. От і підстава для рішень.
Також олігархам заборонять фінансувати політичні партії та брати участь у приватизації. Звісно, вони, наче, і раніше нікого не фінансували. Усі наші партії зі славного олігархічного минулого живилися лише "внсками". Але якщо добре "копнути", то олігахічні сліди виявляться у багатьох. Власне, істерика окремих політичних партій тут дуже показова.
Найбільше питань, звісно, викликатиме критерій віднесення до числа олігархів. Президентський законопроект містить наступні критерії для визначення особи олігархом: активи значної вартості, контроль однієї з галузей економіки, вплив на медіа та участь у політичному житті. Якщо є три з чотирьох цих критеріїв, то людина отримує статус олігарха. А визначатиме це РНБО.
Ну і залишається питання про перспективність розгляду цього НПА. Але тут такий цікавий момент, що, голосуючи за документ, депутати будуть стояти у ситуації "ти за олігархів, або проти", і далеко не кожен буде готовий голосувати "за", але і проти голосувати теж буде готовий не кожен. Тож мені особисто буде цікаво дивитися за спробами "пропетляти".
Щодо самої концепції, то ми не повинні забувати про одну дуже просту річ. Олігархи у нас тому і олігархи, що вони не просто інтегровані у систему, не просто її очолюють - вони її сформували. Наприклад, коли у нас говорять про "корумповані суди", то це вони, у першу чергу, їх і корумпували. Коли відбувався переділ власності, а суддя був досить зручним (і не найдорожчим) інструментом вирішення проблеми. Радянські судді, які раніще просто реалізовували волю політичного керівництва, радо стали високооплачуваним інструментом олігархічного контролю.
Сподівання якось вплинути на олігархів через українські суди - це щось типу віри у Санта-Клауса. Звісно, нічого поганого у цьому немає, але і на ефект розраховувати не варто. Партії, ЗМІ, які ЗМІ не є, бо не заробляють на інформації, суди... Все це - продукти олігархічної моделі. Ну і розраховувати, що всі ці інституції будуть "боротися з олігархами" - це вірити у те, що олігархи покарають себе самі.
Ну і окрема тема. Порівняння з Росією. У нас дуже популярна тема, що в Росії Путін подолав олігархів, і одразу встановив автократію (ну а за домінування Березовського та компанії там, очевидно, була демократія), тож наших олігархів треба оберігати, захищати, і слідкувати, аби хтось їх не образив.
Думка, звісно, цікава, але вона відображає відрив інтелектуальної еліти пострадянського простору від реалій цього простору.
Туга за "Єльцинською олігархічною демократією" походить від того, що певним категоріям росіян тоді справді було краще. Наприклад, "журналістам", які, проте, більше нагадували пропагандистів, бо займалися тим, що "мочили" одних олігархів на гроші інших. Тоді була для них "золота ера", але реально Путінізм походить із цієї моделі так само, як і з інших джерел. Наприклад, "прекрасні" олігархічні ЗМІ легко перетворити на "державні", просто змінивши "темники". Не треба тупик називати чимось більш прогресивним, аніж падіння у порожнечу.