В історії України було кілька поворотних точок, що різко змінили життя країни після оголошення незалежності.
Перша – це касетний скандал 2000 року, який завдав найсильнішого удару по Леоніду Кучмі, знищив проект його третього терміну, відкрив дорогу до влади Віктора Ющенка та розпочав відлік часу до помаранчевого Майдану.
Друга – Майдан 2013-2014 років зі поваленням президента Віктора Януковича, наступною анексією Криму та війною на Донбасі, яка проклала дорогу до нинішньої повномасштабної війни.
Щодо обох подій досі точаться запеклі суперечки: хто був їх реальним організатором? хто смикнув за рубильник, запустивши історичні процеси? хто насправді записував Кучму в його кабінеті: майор Мельниченко на диктофон, західні спецслужби, щоб послабити позиції українського президента, який 2000 року почав зближуватися з Володимиром Путіним, чи російські спецслужби, щоб створити проблеми Кучмі та зробити його більш залежним від Москви? Хто та навіщо організував бійню на Майдані 20 лютого 2014 року? хто дав наказ групі Володимира Парасюка відкрити рано-вранці того дня вогонь із консерваторії з українських силовиків? хто потім стріляв по майданівцях: "Беркут" за наказом Януковича, таємничі снайпери з готелю "Україна" на замовлення західних спецслужб або вождів Майдану, щоб деморалізувати Януковича і організувати його повалення, або за всім цим стоїть Росія, яка потім скористалася міжвладою в Києві, щоб анексувати південному сході?
Суперечки із цього приводу можуть йти ще довго. Тим часом, зараз на наших очах в Україні відбуваються події, які потенційно здатні стати ще однією поворотною точкою в історії країни. Йдеться про корупційний скандал, що спалахнув місяць тому, пов'язаний з найближчим оточенням Володимира Зеленського, який уже привів до втечі з країни гаманця президента і його найближчого друга Тимура Міндіча, а також до відставки ключової людини у владі – Андрія Єрмака. Все це відбувається на тлі важкої війни з Росією та тиску США на Київ щодо прийняття умов американського мирного плану.
Історія перебуває у розвитку і підбивати її підсумки ще рано.
Однак характерно, що і зараз з приводу того, хто смикнув за рубильник і запустив процес, існують протилежні версії.
Згідно з першою з них, це Трамп (чи Трамп і Росія) з метою змусити українську владу та особисто Зеленського прийняти умови завершення війни, на яких наполягають Москва та Вашингтон, у тому числі виведення українських військ із Донецької області. Як доказ цього називають появу мирного плану США одразу незабаром розпочала корупційний скандал і звільнення Єрмака незабаром після того, як той публічно виступив проти виведення українських військ з Донецької області. Також загальновідомо, що вся антикорупційна вертикаль в Україні – НАБУ, САП та ВАКС – створювалася за активної участі американців і досі перебуває у тісній взаємодії з американськими державними структурами, зокрема ФБР.
Але є й інша версія, згідно з якою Трамп лише намагається скористатися корупційним скандалом, що послабив позиції Зеленського, спочатку ж його розкручував не Трамп, а максимально ворожа сила. Причому не з метою сприяти реалізації планів Трампа, в тому числі якнайшвидшого завершення війни в Україні, а щоб зарубати їх на корені та потенційно створити президентові США проблеми в самій Америці.
Згідно з цією версією, атаку на Зеленського веде група, пов'язана з Демократичною партією США, союзною їй європейською владою, структурами Джорджа Сороса та глобалістськими колами. До руху проти Зеленського приєдналося багато його ворогів, включаючи, наприклад, Петра Порошенка та Ігоря Коломойського, але останні скоріше попутники. "Центр управління польотом" антизеленської коаліції знаходиться у згаданому середовищі: створених за участю демократів грантових та антикорупційних структур, а також близьких до них ЗМІ та політиків.
Після перемоги Трампа на виборах і його жорстких дій щодо Демпартії та її екосистеми, включаючи розпуск USAID, це середовище опинилося перед повним крахом: Зеленський сприймав її як вертикаль паралельної влади в Україні, створену зовнішніми силами для контролю над владою офіційною, а тому хотів скористатися змінами в США. Тому антизеленська коаліція вирішила завдати превентивного удару і ще з початку літа активізувала руками НАБУ та САП розкрутку справ проти найближчого оточення Зеленського. Банкова у відповідь прискорила реалізацію свого плану повного зачистки паралельної вертикалі, провівши через Верховну Раду закони, які підпорядковували владі НАБУ та САП. Проте різко проти виступила Європа, розпочалися акції протесту в Україні та кампанія проти Зеленського та Єрмака у західних ЗМІ. Банкова злякалася і була змушена здати назад, що й визначило всі наступні події, включаючи початок корупційного скандалу у листопаді з наступною відставкою Єрмака.
Наскільки можна судити, зараз у антизеленській коаліції щодо подальшої тактики існують дві думки. По одному з них, Зеленського треба залишити президентом, але разом із парламентом та урядом взяти під контроль через Давида Арахамію та Михайла Федорова. Насправді зараз реалізується саме ця лінія: близькі до грантових структур ЗМІ рясніють матеріалами про те, які благодать, згода та конструктив запанували у владі після відставки "лікаря зло" Єрмака.
Згідно з іншою думкою, Зеленський - злісний корупціонер із яскраво вираженими авторитарними замашками, який у будь-який момент може вийти з-під контролю, тому його слід прибирати. Хоча ким його замінити і як технічно провернути таку операцію, поки що не дуже зрозуміло через те, що це середовище навряд чи зможе встановити контроль над Радою. Але неможливо повністю виключати, що в результаті антизеленська коаліція спробує реалізувати жорсткий варіант.
Втім, це питання тактики.
Стратегія ж, за другою версією, полягає у встановленні повного контролю над українською владою з боку структур, пов'язаних з нинішнім керівництвом ЄС і Демпартією США, шляхом доведення до кінця запущених в останні десять років процесів зовнішнього управління: контроль над судовою системою та силовими структурами через відбір їхніх керівників міжнародними експертами, контроль над найбільшими державними спостереженнями. держзакупівлями через спеціальні органи при міністерствах. Подібні норми вже зашиті у вимоги ЄС до України як кандидата у члени Євросоюзу, проте Зеленський з Єрмаком їм чинив опір, не бажаючи втрачати контролю над країною та над фінансовими потоками за принципом "Техас мають грабувати техасці". Згідно з цією версією, завдання корупційного скандалу – зламати опір Банкової.
Якщо близькі до Демпартії структури зможуть встановити повний і прямий (а не опосередкований, як раніше) контроль над українською владою, то не виключено, що потім вони спробують використовувати Київ для удару по Трампу та республіканцям напередодні довиборів до конгресу наприкінці наступного року, як вони вже це робили у 2016 році зі справою Пола Мана2 імпічментом Трампу. Але для реалізації цієї ідеї необхідно, щоб Україна поховала мирний план США і війна продовжилася, а потім, напередодні довиборів до конгресу, українська влада спровокувала скандал зі звинуваченнями на адресу президента США в роботі на Росію. Відповідно, для Трампа стає принципово важливим не допустити такого сценарію, завершити війну в Україні та провести перезавантаження української влади, мінімізувавши вплив у ній структур, пов'язаних із Демпартією.
Втім, яка б із двох версій управління процесом корупційного скандалу в Україні Трампом чи анти-Трампом не була вірною, дуже часто події розвиваються всупереч волі їхніх сценаристів, з несподіваними побічними ефектами.
Так, наприклад, навряд чи Олександр Турчинов, Порошенко та інші вожді Майдану, проводячи 22 лютого 2014 року через Раду рішення про усунення від влади Януковича і викидаючи тим самим у сміттєвий кошик домовленості від 21 лютого, за якими Янукович залишався при владі, а вибори президента мали пройти до кінця року. Ні. Ними рухало банальне бажання взяти владу, яка, як їм здавалася, на той момент валялася біля їхніх ніг, і вони боялися згаяти момент. Хоча учасник переговорів із Януковичем та голова МЗС Польщі Радослав Сікорський напередодні попереджав керівництво Майдану про те, що у разі порушення угод від 21 лютого буде війна (його слова у 2015 році цитувала Вікторія Сюмар). Але цього попередження не почули. Наслідки відомі.
Так само і зараз антизеленською коаліцією та їхньою групою підтримки на Заході рухає прагнення взяти українську владу під свій повний контроль, поки що є така можливість.
Але в результаті переможцем може бути зовсім інша сила. Наприклад, Трамп може перехопити контроль над інфраструктурою зовнішнього управління, включаючи НАБУ та САП (тим більше що інституційно цей контроль спочатку був у США), спонукавши українську владу прийняти умови американського мирного плану і рухатися далі у фарватері Вашингтона.
А якщо на тлі внутрішніх скандалів різко погіршиться ситуація на фронті, то наслідки можуть бути для України ще жорсткішими, ніж у поворотній точці 2014 року.